Які  обставини  впливають на  визначення місця проживання дитини після розлучення батьків? 

Відповідаючи на це запитання, хотів би зазначити, що спори про визначення місця проживання дитини є однією з найбільш важливих категорій сімейних спорів, так як  такий спір має безпосередній вплив на подальшу долю дитини. Такі справи особливо актуальні в процесі розлучення. Вирішуючи справу, суд має з’ясувати всі обставини  і вирішити спір в першу чергу в інтересах дитини, а не в інтересах одного з батьків. Емоції і людський осуд не в останню чергу впливають на батьків. Не завжди навіть законне та об’єктивне рішення сприймається  одним з батьків, дуже складно пояснити, що так краще.  В справі адвокат виступає в ролі представника  позивача чи відповідача, а не дитини,  тому  представляє інтереси  Клієнта незважаючи на свої внутрішні протиріччя. Багато позитивних емоцій проявляється у випадку порозуміння сторін в процесі розгляду справи. На мою думку, мирова угода сторін є найкращим виходом в більшості  спорів про дітей.

Відповіді на наступні запитання дадуть загальну уяву  про особливості визначеня місця проживання дитини.

Хто визнається  дитиною з точки зору права?

Згідно статті 1 Конвенції про права дитини, дитиною  вважається  кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо згідно закону, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 6 Сімейного Кодексу України визначає правовий статус особи до 18 років, як дитини. При цьому, малолітніми вважаються особи до 14 років, а неповнолітніми від 14 до 18 років.

В даній статті мова іде про малолітніх дітей, оскільки дитина по досягненню 14 – річного віку вправі самостійно обирати з ким із батьків їй проживати.

Хто вправі вирішувати спори про місце проживання дитини?    

У разі наявності спору між матір’ю і батьком дитини, щодо місця проживання дитини, то такий спір вирішується органом опіки та піклування або судом. Той з батьків, який бажає визначити місце проживання  дитини може обирати куди звертатися:  в службу у справах дітей чи до суду.

ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПРО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ

У разі звернення до  служби у справах дітей, особа повинна подати заяву. До заяви додається  копія паспорта, довідка з місця реєстрації (проживання), копія свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу у разі наявності, копія свідоцтва про народження дитини, довідка з місця навчання, виховання дитини, за наявності довідка про сплату аліментів. Якщо батьки проживають в різних регіонах, тоді  той із батьків, що подав заяву про визначення місця проживання дитини, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для обстеження його житлово-побутових умов та складення відповідного акта. На підставі поданих документів орган опіки і піклування  визначення місце проживання дитини. Однак, таке рішення може бути оскаржене до суду.

За вирішенням спору щодо місця проживання дитини можна одразу звернутися до суду. Розгляд справи  відбувається в загальному порядку на підставі позовної заяви оформленої відповідно до ЦПК України. Для швидкого і позитивного вирішення спору необхідно зібрати усі належні та допустимі докази на підтвердження обставин викладених у позові.

До участі в даній категорії справ, в якості третьої особи, в обов’язковому порядку залучаються органи опіки та піклування (служби у справах дітей), які  надають свій висновок і можуть підтримати одну зі сторін спору. Незважаючи на те, що висновок органу опіки та піклування не має переваги над іншими доказами, на практиці, суди в більшості випадків підтримують позицію викладену у ньому.

Чи має перевагу батько чи мати дитини при вирішенні спору?

Українське сімейне законодавство визнає рівність прав та обов’язків батька і матері щодо дітей незважаючи на їхнє перебування в шлюбі. При визначенні місця проживання дитини компетентні органи повинні  першочергову увагу  приділити саме дитині, щоб  рішення  як найкраще  забезпечувало  її інтереси.

ОДНАК, певний час судова практика спиралася на принцип 6 Декларації прав дитини  стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.  Як правило, суди при вирішенні спорів щодо визначення місця проживання віддавали перевагу матері. Зазначена позиція була висловлена у висновках Верховного Суду України (постанова від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17).

Новостворений Верховний суд вирішив відійти від позицій Верховного суду України. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року по справі № 402/428/16-ц  зазначила, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, а тому не є нормативним документом обов’язкового характеру в правовій системі України. При цьому, звернула увагу на  положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року і  є обов’язковою для виконання на території України, в якій першочерговим принципом є якнайкраще забезпечення інтересів дитини (стаття 3).

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі “М. С. проти України”, у якому йдеться визначення “інтересів дитини”, їх місця у взаємовідносинах між батьками. Європейський Суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Які обставини беруться до уваги судом при вирішенні спору?

Стаття 161 Сімейного кодексу зазначає, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Кому з батьків не може бути передана дитина?

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Які права має дитина при  вирішенні спору?

 Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. ВАЖЛИВО! По досягненні дитиною десятирічного  віку  у неї з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Враховуючи вище викладену інформацію при підготовці справи до розгляду,  необхідно врахувати та проаналізувати  всі  обставини,  зокрема, не ігнорувати особисту схильність  до одного з батьків, бо за інших приблизно рівних аргументів думка дитини може мати визначальне значення.